Особливості звільнення працівника за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України

Abstract

Під порушенням трудових обов’язків мається на увазі невиконання або неналежне їх виконання працівником. Тими, хто систематично порушує трудову дисципліну, визнаються працівники, до яких було застосовано дисциплінарне стягнення за порушення трудової дисципліни і які порушили її знову протягом року з дня застосування стягнення за перше порушення. Підставою застосування дисциплінарного стягнення (догани чи звільнення) є конкретний дисциплінарний проступок (протиправне винне діяння – дія чи бездіяльність), який порушує конкретні норми чинного КЗпП України, правил ВТР, статут, положення, посадову інструкцію, трудовий договір. У таких випадках враховуються лише ті заходи дисциплінарного стягнення, що встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково. Разом з тим, працівник не може нести дисциплінарну відповідальність за невиконання вимог, які не були доведені йому до виконання та відсутність систематичного невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором. Метою даної публікації є з’ясування наступних питань: 1) що слід розуміти під «невиконанням/неналежним виконанням трудових обов’язків» та «систематичним» невиконанням трудових обов’язків працівником; 2) в чому полягає особливість звільнення працівника за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Висновки автора побудовані виключно на підставі опрацьованого чинного законодавства про працю та судової практики.